Клінтон двічі був у Києві і двічі я його бачив.
Перший раз десь у травні 1995 р. Клінтон з Кучмою саме був у парку Слави, біля входу до якого скупчилася сила-силенна народу. Я саме працював неподалік ( в приміщенні теперішнього "Київмісьбуду") , спостеріг увесь той натовп у вікно і, звісно, вийшов на вулицю, бо всі вийшли.
Я одразу подумав, шо мабуть Клінтон до входу не вернеться (бо нема дурних, ще затопчуть), а вийде ближче до Лаври і тихенько собі втече.
Тож я туди і пішов. За мною попхалися з десяток якихось розкутих студентів. На місці вже стояли кілька довготелесих негрів-охоронців. Вони гумовими палицями наказали цікавим аби позлазили з парканів і аби позакривали вікна хто з них визирав. Потім вони дали студентам знак відкрити свої сумки і показати чи нема там якоїсь вибухівки. Студенти відкрили сумки, попіднімали вгору руки і заволали: "Толька па галавє нє бєйтє! Валкі пазорніє!"
І тут з парку вийшли Клінтон з Кучмою. Клінтон виявився здоровенним дядьком у доброму гуморі (пізніше виявилось, шо його роман з Монікою саме був у розпалі), а Кучма проти нього був як побитий песик.
Студенти наче з цепу зірвалися:
- Білл, пайдьом на піва! Да, давай ужрьомся! Брасай іх всєх на фіг і давай забухаєм!
Здуріти можна. Лемент стояв на всю вулицу. Я з жахом подумав, що мабуть це провокація і зараз почнеться стрілянина.
Кучма втупився поглядом у землю, бо звісно, що ніяково. Тим часом усміхнений Клінтон дослУхався до того вереску і підійшов до нас. Студенти почали стрибати один одному на голову і, через голови негрів, потягли до Клінтона руки, а він їм їх тис.
Вони йому: "Білл, забухаєм?!!", а він їм "Сенкью вері мач". Усі виглядали щасливими.
Я був у самому центрі того дикунського натовпу і гарячково думав, а к ліцу лі мнє дертися на тих клятих негрів. Доки я вагався, то він вже й поїхав. Вдруге Клінтон був у Києві десь в 2000-му. Я його теж бачив, проте вже не так близько.
Так він мені руку і не потис. Нє судьба, блін.
