pan_andriy (pan_andriy) wrote,
pan_andriy
pan_andriy

«Се діло треба розжувати».

20.06.2011
Певец Алексей Воробьев стал лауреатом премии "Серебряная калоша" за свою нецензурную речь в прямом эфире "Евровидения-2011" после выхода России в финал. За своим призом артист явился, пребывая в боевом настроении, и на все остроты отвечал колкостями. В ходе церемонии на сцену вызвали ряженого окулиста поблагодарить певца за фразу: "Это Россия! Это Россия, б…ь! Иди сюда, б…ь! Смотри в глаза, б…ь!", произнесенную им на "Евровидении".
http://www.dni.ru/showbiz/2011/6/20/214152.html#

Алексей Воробьев: Уезжаю в Америку. В России мне не дают работать.
23.06.2011
- Алексей, это правда, что вы покидаете Россию?
- Да. Я на несколько дней прилетел в Москву ради премьеры моего любимого мультика. Я фанат первой части, у меня даже коврик в ванной с героями «Тачек».
Я патриот, но когда тебе пять лет подряд дают понять, что ты здесь никому не нужен... Можно и дальше биться в заваренные двери нашего шоу-бизнеса, но есть другой путь - и, слава богу, он у меня появился. Я - первый русский певец, у которого есть шанс состояться за границей.
http://rostov.kp.ru/daily/25708.3/907866/


delo_very2011-06-23
"Не хочу быть русским!"
"Мне противны ваши обычаи, ваша лень, ваши драки, ваша наглость, - говорит сын коллеги - 22-летний студент, вернувшийся после 5-ти летней учебы в США, и готовящий сейчас документы на отъезд обратно. - Вы не умеете работать, а умеете завидовать. Не имеете никакой деловой жилки, по сути вы все - рабы, а жалуетесь на начальство, которое вас зажимает.
Вы неприветливы, ходите с хмурыми рожами, никогда не улыбнетесь, и по виду понятно, что у вас снега зимой не допросишься. Если тебе не нахамили в магазине, на улице, в транспорте, то считай, что день прошел хорошо."
http://delo-very.livejournal.com/160519.html



ТРИ НАЦІОНАЛЬНІ ТИПИ НАРОДНІ

Володимир АНТОНОВИЧ

(Стаття вперше опублікована українською мовою в галицькій «Правді» за 1888 р. Вважається, що стаття є частиною конспекту лекцій В. Б. Антоновича з української антропології та етнографії.)
                                                                   * * *

Здіймаємо річ про українсько-руську, польську і великоруську національність, властиво про те, чим вони одна від одної відрізняються.

Нервова система москалів не вельми чула, а через те і реакція до вражень околишніх невелика і безсила. Це тип флегматика малочулого до вражень околишніх. Навпаки у поляків: чулість у них дуже велика і рефлекс починається безпосереднє, зараз за роздразненням; — се чистий тип сангвініка. Русини теж дуже чулі до вражень; але реакція у них прокидається після довгого перегоду за роздразненням; русин — тип меланхоліка.
 
                                                                   * * *

На малій чулості москаля засновані його прямота і грубіянство: він не вважає на те, щоб там когось не зачепити, не образити; він, міряючи усе на власну мірку, гадає, що і всі інші люди, так само як і він, повинні бути необразливими. А щоб образити кого-небудь, москалеві треба більше враження надати; оце і є джерело непоштивості і грубіянських відносин москаля.

В суспільності польській через велику нервову чулість виробляється характер відносин такий: кожен поляк без жодного лихого заміру силкується вдавати з себе найкращого, і тим самим вказує на те, чого в інших людях бракує: кожен поляк силкується показатись ліпшим, ніж він є справді і звернути на себе найбільшу увагу у всіх. Оце силкування малюватися, оця пиха цілком залежить від потреби нерви свої задовольнити враженням безпосереднім. 

Русин не вміє зразу відповісти на роздразнення; він відповідатиме на нього за день, за тиждень, або що за те ж увесь той час почуватиме враження. Тим-то в характері русина з’являється сумирність, гумор і нещирість. Гумор виробляє у нього поривання спинити і відіпхнути від себе яку-будь прикрість; тим-то чоловік пильнує в прикрості знайти що-будь смішне, глумливе і тим чином хоч трохи зменшити недобре враження.

                                                      * * *

Москалі виплекали собі вдачу великої практичності. Той час, що дві другі народності віддають на любязності та на щиросердні розмови, москалеві лишається вільним,  він пильнує лишень про інтереси власні. І тут причина мала нервова чулість: уся люб’язність у москаля далі хвалення сили, практичності, авторитету не йде; бо тільки щось дуже здорове робить на його відповідний вплив, а на мале, не гучне, нерви його не обзиваються.

Поляк в люб’язностях іноді доходить до утрировки — «padam do nóg», «całuję rączki» — стали звичайним привітанням у поляків.

Русин мало коли промовляє люб’язності, та й то найбільше до власної родини, та до людей близьких і то все помірно. 

                                                                   * * *
Щодо лайок, то тут абсолютна перевага за москалем. Лайка його вельми плодюча, грубіянська і занадто цинічна. Поляк, коли і лається, так не забуває повеличатися: лайка у його кучерява, театральна, не натуральна. Русини лаючись часом теж не цураються цинізму, але звичайно переважною лайкою буває лайка мітольогічна: чорт, трясця, яропуд, та бажання чогось-будь лихого.

                                                                   * * *
Б’ються люди отсих трьох типів теж кожен по-свойому: москаль поперед усього пильнує свойому противникові якомога більше заподіяти болю фізичного «заехать в ухо», «размозжить». Бійка у них буває лютою, нелюдською.

Основою бійки у поляків зручність: увесь інтерес в тому, щоб супротивника ударити, а самому випорснути. Бійка ведеться у них з відпочинком.

Русин стереже не стільки того, щоб супротивникові наробити болю фізичного, скільки того, щоб зменшити його: супротивники, схопивши один одного «за груди», доволі довго отак водяться і це вже вважається за велику образу: «Взяв мене за груди». 

                                                                   * * *

Щодо асоціацій, то вони є, як в українців, так і у великоросів. Вся різниця тільки в значенні товаришів. Українська асоціація (чумацтво, рибальство, чабанство) видається своєю малочисленністю і рівноправністю товаришів. В тих же асоціаціях, де треба голови або отамана (чумацтво), товариші вибирають його і слухаються остільки, оскільки йому звірились. За більшу знаємість в ділі, обметаність його і привід нагородою буває шана й повага і ніколи не більший пайок з заробітку.

У поляків асоціацій зовсім не водиться — не в характері народу.

Великоруський «большак» єднається сам за всіх і сам порядкує, скільки куди треба робітників. Од роботи сам ухиляється, зіставляючи собі тільки право указчика, право проводиря й доглядчика за роботами. За комісію, за привід і догляд йому відділяється найбільший пайок з заробітку.

                                                                   * * *

Великоруси охочі слухати тільки авторитету і слухати абсолютно, безперечно. Вони проти авторитету не тільки не мають нічого незгідного, суперечного, а навпаки, ще знаходять таку підлеглість дуже потрібною, пожиточною і корисною.

Поляки об’явились прихильниками ідеї аристократизму: вироблена ними суспільність була аристократичною.

Русини мають інший ідеал — це правда, правдивість, громадська рівноправність. Такий ідеал вбачається в стародавнім вічі, в козацькій раді, в Запоріжжі, де члени мали повну волю і рівноправність — всі були однакові й рівні.

                                                                   * * *
Вже ж не можна минути й танців.

Кожен танець вийшов з якогось воєнного або релігійного чи любовного, чи іншого якогось мотиву.

Польський народній танець — мазурка — має воєнний мотив, кавалерійська атака; краков’як — партизанська війна; польонез представляє релігійну церемонію. Великоруські народні танці — «бичок» та «Комариньской». Справді це не танці, а всякі викрутаси, зовсім вільні і які завгодно («нраву моему не препятствуй»). Українсько-руські танці: козак, коломийка, метелиця, горлиця — трохи не всі любовного виходу.

                                                                   * * *

Етика — річ вселюдська, тільки етика у різних народів складається неоднаково, різно. В заснові етики в усіх народів покладено невиводне шукання того, як то по правді, як не по правді, що таке правда, а що кривда. Українець-русин вважає за етичне все те, що справедливо.

У великоруса виступний етичний пункт сила; він поперед усього звертає увагу на те, чи факт дужий, чи не дужий.

У поляків виступний пункт — приємність, любість: коли який-небудь факт приємний — він повинен бути, а прикрий — не повинен.

                                                                   * * *

Наостанку кілька слів про метод і заходи в науці й публіцистиці.

Поляки найбільш хітні до милування афоризмами. В більшості польських літератів можна помітити ряд покладів зовсім мало зв’язаних і з’єднаних між собою, зате таких, що не терплять суперечок.

Характер великоруса найбільш рельєфно видається й малюється в його заходах публіцистичних. У великоруських публіцистів водяться дві манери:
1) манера авторитету, видатним представником якої був Катков: він становить ряд покладів і, не зробивши ще ні жодного виводу, наперед уже лає всіх, хто з ним не згодиться,
2) друга манера з’являється в простованню зруйнувати всі логічні методи мислування — це великоруський нігілізм. Перші змагаються за заскорузлі поклади і підтверджують лайкою, а останні, знизивши всякі мотиви мислування, все плюндрують та руйнують, нічого не даючи на місце поруйнованого і, як і перші, кінчають лайкою.

Українець має велику прихильність до аналізу й скептицизму. «Се діло треба розжувати».

http://litopys.org.ua/anton/ant03.htm



Також у Братко-Кутинського:
http://pan-andriy.livejournal.com/54388.html
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments