pan_andriy (pan_andriy) wrote,
pan_andriy
pan_andriy

  • Music:

"разгульный мир восточной России"

Василь Шкляр, перекладач "Тараса Бульби" українською.

Більшість українських читачів навіть не підозрюють, що вони ніколи не читали справжнього «Тараса Бульбу». Річ у тім, що цей шедевр Миколи Гоголя вперше побачив світ 1835 року в його збірці «Миргород», але, як ми знаємо, не кожен шедевр задовольняє офіційну критику. Занадто українською видалася ця повість великоросам-бєлінським, і вони почали домагатися, аби Гоголь її спотворив на їхній копил. А саме — «усіліл общєрускій ідейний смисл». І ось 1842 року в другому томі його «Сочинений» раптом з'явився новий варіант «Тараса Бульби». Твір побільшав на три розділи, деякі його фрагменти, зокрема батальні сцени, набули ширшої деталізації, зазнала змін і кінцівка повісті. Та водночас серед тих доповнень з'явилися свавільні вкраплення «общєруского ідейного смисла», які, пам'ятаю, зачіпали за живе навіть мою ще школярську гордість. Ну, не міг я зрозуміти, чому це наші козаки помирають за «рускую землю», а щирий козарлюга Бульба, згоряючи в лядськім вогні, пророкує: «Уже и теперь чуют дальние и близкие народи: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..»
Таких чужорідних наголошень у першотворі не було. Але імперська критика, втішно потираючи долоньками — «Ай да Гоголь, ай да сукин сын!», канонізувала саме цей варіант і занесла його до реєстру класичної російської літератури. Ось так і мандрує від видання до видання (вже понад півтора сторіччя!) глашатай московського самодержавства Тарас Бульба, який поклав свою буйну голову за «рускую землю». Ось таким і сьогодні його вивчають у нашій школі.
Ще два роки тому справжнього «Бульби» в Україні не можна було знайти вдень зі свічкою, і, щоб видати його, нарешті, в перекладі нашою мовою, оригінал довелося розшукувати в Санкт-Петербурзі. Знайшли, переклали і видали. І що? Ніхто, навіть жоден із тих чудних патріотів, що вважають Гоголя українським письменником, ані писнув. Мудріші ревнителі «общєруского ідейного смисла» також затямили, що найліпша антиреклама — мовчання, але в декого нерви здали. Один москаль-чарівник вирішив наїхати в «Книжнику-ревю» на переклад і перечепився через таку мелодійну фразу, як «Степ дедалі гарнішав», бо тут, мовляв, тлумач обтинає гоголівське речення «Степь, чем далее, тем становилась прекраснее». Не знає сірома, що наше лаконічне «дедалі» чудово замінює їхнє «чєм-тєм», «такі-какі», і будь-який український переклад з російської завжди є стислішим, ніж оригінал.
Але хто зовсім не зміг стримати своїх емоцій, то це наш любий дипломат Віктор Черномирдін. У журналі «Стиль и дом» російський посол на запитання про секрети дипломатії раптом вибухнув тирадою: «К примеру, попробует молодой человек, учащийся почитать недавно изданный здесь, в
Украине, перевод повести «Тарас Бульба» на украинский язык. И что он прочтет? В зтом "переводе" выброшенны все упоминания Руси... И он будет думать, что так Гоголь написал. А Николай Васильєвич  зтого не писал. Не мог писать! Вот такие «дипломатические» переводы — зто уже подлость».

http://liknep.com.ua/viewtopic.php?p=957

Перевіримо. Обидва видання давно є в Мережі: 1835 і 1842.

1835:
Тарас скоро встретил множество знакомых лиц. Остап и Андрий слышали только приветствия: "А, это ты, Печерица! Здравствуй, Козолуп!" - "Откуда бог несет тебя, Тарас?" - "Ты как сюда зашел, Долото?" - "Здравствуй, Застежка! Думал ли я видеть тебя, Ремень?" И витязи, собравшиеся со всего разгульного мира восточной России, целовались взаимно, и тут понеслись вопросы: "А что Касьян? что Бородавка? что Колопер? что Пидсыток?"
Це єдина згадка про Росію у виданні "Тараса Бульби" 1835 року. "Русские" у цьому виданні згадуються лише тричі.

"Липовые скамьи вокруг всей комнаты и огромный стол посреди ее, печь, разъехавшаяся на полкомнаты, как толстая русская купчиха, с какими-то нарисованными петухами на изразцах, - все эти предметы были довольно знакомы нашим двум молодцам, приходившим почти каждый год домой на каникулярное время, - приходившим потому, что у них не было еще коней, и потому, что не было в обычае позволять школярам ездить верхом. У них были только длинные чубы, за которые мог выдрать их всякий козак, носивший оружие."
...
Эта бурса составляла совершенно отдельный мир: в круг высший, состоявший из польских и русских дворян, они не допускались. Сам воевода Адам Кисель, несмотря на оказываемое покровительство академии, не вводил их в общество и приказывал держать их построже.
...
Козаки, наученные прежним вероломством, были неумолимы, и Потоцкий не красовался бы более на шеститысячном своем аргамаке, привлекая взоры знатных пани и зависть дворянства, если бы не спасло его находившееся в местечке русское духовенство. Торжественная процессия с образами и крестами и мольбы священника-старца тронули козаков, еще чувствовавших узы, привязывавшие их к королю.
Вочевидь в усіх трьох випадках йдеться про Україну і українців. Про Україну згадок багато, не настачить місця перелічити. До речі про Велике Князівство Литовське, які в Росії і досі ігнорують.
1835 р.

Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый ХV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна.

1842.

"Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников..."
У ХV ст. ВКЛ контролювала більшу частину сучасної України, з виходом до моря. Ніякого переселення ні з Галичини, ні з власне Литви ніким зафіксовано не було. Отже вигадки про "выжжена дотла " дещо перебільшені. Фактично українці-русини , під формальним литовським проводом,  контролювали території , шо у кілька разів перевищували території власне Русі 10-12 ст.. мається на увазі все що південіше Києва.
Див:
http://www.belarusguide.com/images/maps/vkl14-15.jpg


Згадуваний Адам Кисіль - був воеводою Києва у 17 ст, а не у 15. Це принципова різниця. Тим паче згадка про Академію - якось не дуже ліпиться до "полукочующий угол Европы."

Про Росію і "русских" у  виданні 1842 року:

Рассказы и болтовня среди собравшейся толпы, лениво отдыхавшей на земле, часто так были смешны и дышали такою силою живого рассказа, что нужно было иметь всю хладнокровную наружность запорожца, чтобы сохранять неподвижное выражение лица, не моргнув даже усом, - резкая черта, которою отличается доныне от других братьев своих южный россиянин.

И витязи, собравшиеся со всего разгульного мира восточной России...

Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся козак? Постойте же, придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..

Тогда влияние Польши начинало уже оказываться на русском дворянстве. Многие перенимали уже польские обычаи, заводили роскошь, великолепные прислуги, соколов, ловчих, обеды, дворы. Тарасу было это не по сердцу.

Накурить вина, снарядить телегу, намолоть пороху, справить кузнецкую, слесарную работу и, в прибавку к тому, гулять напропалую, пить и бражничать, как только может один русский, - все это было ему по плечу.

как сделали они уже с гетьманом и лучшими русскими витязями на Украйне.

 Вы слышали от отцов и дедов, в какой чести у всех была земля наша: и грекам дала знать себя, и с Царьграда брала червонцы, и города были пышные, и храмы, и князья, князья русского рода, свои князья, а не католические недоверки.

 Нет, братцы, так любить, как русская душа, - любить не то чтобы умом или чем другим, а всем, чем дал бог, что ни есть в тебе, а... - сказал Тарас, и махнул рукой, и потряс седою головою, и усом моргнул, и сказал: - Нет, так любить никто не может!

Но у последнего подлюки, каков он ни есть, хоть весь извалялся он в саже и в поклонничестве, есть и у того, братцы, крупица русского чувства. И проснется оно когда-нибудь, и ударится он, горемычный, об полы руками, схватит себя за голову, проклявши громко подлую жизнь свою, готовый муками искупить позорное дело. Пусть же знают они все, что такое значит в Русской земле товарищество!

как умеют биться на Русской земле и, еще лучше того, как умеют умирать в ней за святую веру.

Известно, какова в Русской земле война, поднятая за веру: нет силы сильнее веры.
і таке інше. Начебто і про Україну, але вже в суто "общерусском контексте".

У обох виданнях присятня дивна фраза  "и витязи, собравшиеся со всего разгульного мира восточной России" . Може Гоголь знову заблукав у часі і просторі?

Відповідь треба шукати на тогочасних картах. На уже згадуваній карті "Україна" Боплана 1647 р
 "Russiae" дійсно присутня. Локальна місцевість навколо міста Львова.


Більш пізня карта "Aus dem Weltatlas des Johann Baptist Homann, Nürnberg 1730":
http://liknep.com.ua/img/kontent/382-Ukraine.jpg


 Russia - східна Галичина,  Росія  все ще Moscovitica(у 1730 році!).
Поділ України між Московієї і Річчю Посполитою не показано. Напис Kiov.. - на Правобережжі.

Наостанок про теперішню Восточную Росію:
Image Hosted by ImageShack.us
Карта 1920 року. Столицею Нової України мав би бути Владівосток.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 18 comments