pan_andriy (pan_andriy) wrote,
pan_andriy
pan_andriy

румунська, вона ж російська


Самый старый сохранившийся текст на румынском языке (1521 г.).... написан кирилицей.... и начинается...
"Мудрому и плеименитому, и чиститому и богом дарованному жупану Ханашь Бенгер от Брашова много здравие от Нечшу от Длагополе"

http://inosmi.ru/forum/themes/viewthread?thread=18665&offset=520

Це звичайно не румунська мова; та постала на місцевих діалектах значно пізніше. Це писемна мова тодішньої Валахії.

У чеського письменника 19 ст. Сватоплука Чеха була повість "Подорож пана Броучека", про початки чеське національного відродження в умовах німецького засилля. Я читав її у російському перекладі. Герой повісті пан Броучек ("жучок") якимося дивом переноситься з Праги 19 ст. у добу раньього середньовіччя. Там він одразу стрічає якусь людину, яка поспілкувавшись із ним , йде геть зі словами "Зачем с безумным словеса множу?". Російський перекладач нічтоже сумнящеся подав у примітці, шо то мовляв "древний русский язык". Це мене було збентежило, бо чому раптом чехи у Празі спілкувалися російською? Насправді це була писемна мова тодішньої Чехії - ще до латини і німецької. Вона ж була писемною і Сербії, і в Литві, і в Новгороді, і в Київській Русі, а пізніше і в Московії. Писемною. Староболгарскою. При цьому всюди були свої регіональні відмінності - мова поступово набиралася місцевих діалектів.

 Приєднавши Україну і перенісши культово-релігійний центр православ'я до Москви, Росія повністю привласнила собі писемну спадщину Київської Русі. Подібно до латини, котра, поряд із живими народними мовами, була писемною базою нових європейських літературних мов у добу переходу від середньовічних до новітніх культур секуляризованого типу, церковнослов'янська мова стала тим фундаментом, на якому зросла літературна мова російської нації. Таким чином, російська літературна мова скористалась і багатим, уже сформованим словником на позначення абстрактних понять, і низкою готових морфологічних і синтаксичних засобів писемної мови, що значно полегшило й прискорило процес формування нової літературної мови.
http://www.vesna.org.ua/txt/masenkol/movpol/06.html

Уже при Hиконе киевская редакция церковнославянского языка вытеснила московскую в богослужебных книгах. Позднее то же вытеснение московской редакции редакцией киевской наблюдается и в других видах литературы, так что тем церковнославянским языком, который послужил основанием для <славяно-российского> литературного языка петровской и послепетровской эпохи, является именно церковнославянский язык киевской редакции."
Трубецкой "К Украинской проблеме"
http://www.ukrstor.com/ukrstor/trubezkoj_kukrprobleme.html


Тобто майбутні "русские" виявилися настільки чи о лінивими, чи радше нездарними, шо поклали у основу сучасної розмовної мови не рідні діалекти (як чехи, румуни і українці) і навіть не свій варіянт писемної мови, що грунтувався на тій же болгарщині, а чужий, український.


Ось чому мова творiв давньоруської писемностi здається бiльше подiбною до росiйської, нiж до української: їх зближують старослов'янськi (давньоболгарськi) елементи. Вiдчуття "близькостi" посилюється й через те, що давньоруськi тексти здебiльшого читають, озвучуючи букви по-росiйському, тобто так, як у сучаснiй росiйськiй мовi, хоча iснує бiльше пiдстав озвучувати їх по-українському.

 Дещо спрощуючи проблему, можна констатувати, що сучасна лiтературна мова українцiв генетично пов'язана з розмовною (живою, народною) мовою Київської Русi, а лiтературна мова росiян – з писемною мовою Київської Русi, тобто перенесеною з Болгарiї i "давньорусифiкованою" (українiзованою) в Києвi церковнослов'янською мовою.

"За пiдрахунками академiкiв А. А. Шахматова i Л. В. Щерби, близько половини елементiв сучасної росiйської лiтературної мови – за походженням книжнослов'янськi, генетично пов'язанi з пiвденнослов'янською давньоболгарською мовою. Елементи схiднослов'янськi складають її другу половину. Важко сказати, чого бiльше в цiй схiднослов'янськiй половинi сучасної росiйської лiтературної мови – українсько-бiлоруського чи власне росiйського" (В. Журавльов).

Як бачимо, росiйська лiтературна мова дає бiльше пiдстав уважати її за "гiбридну", "штучну", однак такими епiтетами чомусь (зpештою, вiдомо чому) надiляється українська мова. Коли б відомий російський шовініст В. Шульгін був краще поінформований у цих питаннях, то саме російську, а не українську мову він назвав би "окрошкой с ботвиньйой".
Радевич-Винницький Ярослав "Мова і нація "
http://vesna.org.ua/txt/radevynja/movnaz/index.html


Як слушно стверджують їхні науковці, "русский литературный язык - единственный из славянских литературных языков, пронесший традиции церковнославянского языка с древнейших пор до наших дней" [2]. Природа сучасної російської літературної мови така, що її словниковий фонд містить значний відсоток церковнослов'янізмів. Маса цих слів, початково чужих живій московській мові - предложение, негодовать, множество, прежде, возраст, сокрушить і т.д. з часом увійшли в її плоть і кров, і сьогодні всім здаються цілком природними.
Ігор БУРКОВСЬКИЙ "ЧИ МАЛА МОВА КИЇВСЬКОЇ РУСИ ДАВНЬОМОСКОВСЬКУ ОСНОВУ"?
http://ideya.uazone.net/mova-rusi.html



Варто додати , що майбутні "русские" отримали цю мову лише у 18 ст., в уже готовому вигляді - пізніше румун, власне. Вони ж "единственные" хто так брутально занехаяв власні діалекти, аж до заперечення їх існування.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 12 comments