July 24th, 2008

писар

якось 20 років по тому

20 років тому, незадовго до 1000-ліття запровадження християнства в Русі, моя двоюрідна сестра висловлювалася приблизно так "От би дожити, а потім можна і помирати." Справа була не так в християнстві, а тому, що в провінційному Києві нічого не відбувалося. В Москві Прибалтиці вже проходили велелюдні мітинги. Російські товсті журнали були переповнені неймовірно сміливими тестами. Московська преса здавалося забула, що таке цензура. Там писалися зовсім вже крамольні речі не тільки про Сталіна, а й про Леніна. В Києві не було ні-чо-го, окрім усім остогидлого Щербицького.

Яким же було загальне потрясіння, що попри очікування, у Києві знову нічого не відбулося! Тобто було щось камерно- протокольне у Лаврі, але на тому і все. Всі інші врочистості і заходи відбулися у Москві, з московським же розмахом. Якісь там конгреси з учасниками зі всього світу, нескінченні прес-конференціїї, зустрічі Горбачова з попами та ін. Центральне телебачення не вгавало з ранку до вечора про "возрождение духовности Руси" та про "всемирно историческое значение русского духа". Києва ніхто і не згадував, а Україну так і взагалі.
Було враження, що то князь Володимир у 988 році хрестив не Київ, а Москву.

Тому те що відбувається зараз довкола 1020-річчя викликає зловтіху. У спортивному сенсі.
писар

"геополитическое недоразумение"

Сепаратизм в пломбированном вагоне
10 ИЮЛЯ, 13:29 // Борис Туманов

"Право же, не стоило нашему бывшему президенту публично высказывать сомнения в прочности украинского государства. Мол, это всего-навсего геополитическое недоразумение, готовое развалиться на части при мало-мальски ощутимом толчке.

К бесцеремонности России во внешней политике как знаковому атрибуту процесса «вставания с колен» все уже давно привыкли.

Просто Владимир Путин походя швырнул камень в украинскую государственность, даже не задумываясь о том, что сам живет в стеклянном доме, который настолько хрупок, что дважды разваливался в течение одного века. При этом камнями в этот самый дом никто особо не швырялся. Если, разумеется, не вспоминать о заговоре жидомасонов, Ленине в пломбированном вагоне и о происках ЦРУ.

Беда в том, что наш сегодняшний дом все так же уязвим, как и во времена распада российской, а затем и советской империй. И, прежде всего, потому, что он по-прежнему являет собой достаточно неестественное этнополитическое образование, порожденное «территориальным обжорством» российских монархов, о бессмысленности которого (по принципу «что плохо лежит») говорил в своих мемуарах еще Сергей Юльевич Витте.
Collapse )