September 4th, 2006

писар

Станіслав Лем і українська мова

Неймовірно, як швидко змінюється життя! Україна стала незалежною державою, і для мене це було приємною новиною. Але прикро вражає факт, що багато українців розмовляють російською. Знаєте, що мене здивувало, коли перші журналісти незалежної України почали приїжджати до мене? Вони всі розмовляли російською. «Ви що, не любите української мови, — дивувався я, — чи, може, не знаєте її?»

Колись давно приїздила до мене одна пані з Києва. І розповідала, що її вдома вважали за божевільну, бо своїх дітей вона віддала до школи з українською мовою навчання. «Навіщо ви закрили їм шлях до кар’єри?» — запитували в неї.

А зовсім недавно одна полька, яка вивчала українську мову в нашому університеті у Кракові, поїхала до Києва і зверталася до людей, щоб трішки попрактикувати українською. То її всі запитували: «Ви звідки, із канадської діаспори чи зі Львова?» А їм: «Ні, я полька, з Кракова...» Потім, вражена, вона прийшла до мене і розповіла про свої пригоди. Я навіть написав памфлет про те, що зробили з українською мовою за 70 років радянської влади.

Але є ще гірші ситуації. Наприклад, у Білорусі рідною мовою говорять тільки по глухих селах, а уряд, і президент — всі російською. Звісно, я розумію, що це вплив ще тієї системи, але все одно мене неприємно вражає це явище. Я дуже люблю російську літературу і нічого проти росіян не маю. Але, погодьтеся, було б дивно, аби поляки розмовляли російською.

Звичайно, я не маю наміру втручатися у ваші справи, але мені здається, що українці все ж повинні спілкуватися власною мовою. Я сам особисто вивчав українську ще в гімназії у польському Львові, потім у медичному інституті вже за радянських часів до 1941 року. Я й досі добре її знаю. Свого часу багато читав українською, наприклад, журнал «Всесвіт», інші видання.

Інтерв'ю "Дзеркалу тиждня", кінець 2001 р.