pan_andriy (pan_andriy) wrote,
pan_andriy
pan_andriy

енергообмін

Про автора
Василь Іванович СОЗАНСЬКИЙ — геолог-нафтовик, старший науковий співробітник Відділення морської геології НАН України, член Спілки геологів України, член Європейської асоціації геовчених і інженерів та Американської асоціації нафтовиків-геологів.

В шістдесяті роки Україна була передовою нафтогазовою державою в Європі й світі. Вона видобувала понад 14 млн. тонн нафти і майже 70 млрд. куб. м газу. Завдяки виявленню гігантських газових родовищ Дашавського в Прикарпатті та Шебелинського на Харківщині Україна стала найбільшим постачальником газу в світі. У терміновому порядку були побудовані магістральні газопроводи, якими газ із українських родовищ постачався в Москву, Ленінград, Мінськ, Вільнюс, Ригу та в Молдову.
Величезні легкодоступні ресурси газу були швидко викачані з України, і, за іронією долі, через 40 літ країна з найбільшого в світі експортера газу перетворилася на найбільшого в світі імпортера. Ситуація ускладнилася тим, що в роки холодної війни союзний уряд вирішив перетворити Україну в ядерний полігон, а нафтогазову промисловість сконцентрувати за Уралом. Фінансування пошукових робіт на нафту й газ в Україні було різко зменшено, а основні капіталовкладення були адресовані до Західного Сибіру. Центральним урядом було прийнято рішення поставляти в Україну нафту й газ із Сибіру, а натомість в Україні побудувати систему атомних електростанцій.
При цьому між Україною і Росією відбувся обмін фахівцями. Оскільки наші вузи не готували спеціалістів із ядерної енергетики, то на спорудження та обслуговування українських атомних електростанцій до нас був відряджений науково-технічний персонал із Росії. Одночасно з України в Росію були відправлені нафтовики для освоєння нафтогазових ресурсів Західного Сибіру, оскільки наші нафтовики на той час вважалися найкваліфікованішими фахівцями в СРСР.
Українські фахівці, які прибули в Росію, прославилися сумлінним ставленням до своїх обов’язків, високим професіоналізмом. Вони доклали багато зусиль, щоб Росія вийшла на перше місце в світі за запасами нафти й газу.
Зовсім по-іншому проявили себе російські фахівці-атомники в Україні. Вони скоїли тут найбільшу техногенну катастрофу за всю історію людства — вибух атомного реактора на Чорнобильській АЕС, і Чорнобиль став важким тягарем для українського народу. Радіоактивними викидами була забруднена 1/3 території України, вона і стала небезпечною для проживання. Тисячі смертей від радіоактивного ураження, сотні тисяч хворих від радіоактивного випромінювання, сотні тисяч переселенців із зони радіоактивного забруднення. Сучасні витрати, пов’язані з вибухом у Чорнобилі, перевищують фінансування на оборону України, проте і це не задовольняє всіх потерпілих. Бюджет України не витримує видатків на ліквідацію Чорнобильського лиха. В Україні немає таких коштів, аби зменшити страждання чорнобильців.
За халатне й несумлінне ставлення до своїх обов’язків російських фахівців, які прибули в Україну розвивати атомну енергетику, було засуджено до різних термінів ув’язнення. Так, директор Чорнобильської атомної станції В. П. Брюханов був засуджений на 10 років ув’язнення. На 10 років покарання засуджені також головний інженер ЧАЕС М. Н. Фомін і заступник головного інженера А. С. Дятлов, на 5 років — начальник зміни Рогожкін, на 2 роки — інспектор Атоменергонагляду Лаушкін.
Згідно з даними геохімічних досліджень, серед продуктів, викинутих зруйнованим Чорнобильським реактором, значне місце займає плутоній. Плутоній і його сполуки, за свідченнями хіміко-медичних довідників, дуже токсичні й небезпечні для життя. Напіврозпад плутонію 24,5 тисяч років, а це значить, що територія України забруднена плутонієм практично навічно. У газеті “Факти” від 24 листопада 1999 р. фізик-атомник Б. Горбачов у статті “На час вибуху Чорнобильський реактор випродукував півтонни плутонію” стверджує, що реактор виробив 650 кг плутонію, із них плутонію-239 — 420 кг. Плутоній-239 — вибуховий матеріал і використовується для виготовлення атомних бомб і ракетних ядерних боєголовок. Із наведеного випливає, що Чорнобильська атомна електростанція, крім енергетичних проблем, вирішувала також військові завдання. Та й сам об’єкт — Чорнобильська АЕС — хоча розташований на українській території, не підпорядковувався урядові Радянської України, а належав військовому відомству, що в Москві. За даними експертів, для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи потрібно 1 трлн. доларів США. Російська Федерація як правонаступник СРСР, згідно з міжнародними нормами, повинна відшкодовувати Україні всі витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Видобуток газу в СРСР почав збільшуватися великими темпами ще з 60 років ХХ ст. спочатку за рахунок експлуатації українських родовищ (Дашава, Шебелинка), з кінця 60-х років — середньоазійських (Туркменія, Узбекистан, Казахстан), а в подальшому з кінця 70-х років — західносибірських (газові родовища гіганти — Уренгойське, Медвежьє та інші). Протягом 60–80-х років видобуток газу в СРСР за кожні 5 років зростав від 70 млрд. м3 до 180 млрд. м3:
1960 р. — 45,3 млрд. м3;
1965 р. — 127,7 млрд. м3, приріст — 82,4 млрд. м3;
1970 р. — 197,9 млрд. м3, приріст — 70,2 млрд. м3;
1975 р. — 289,3 млрд. м3, приріст — 91,4 млрд. м3;
1980 р. — 435,0 млрд. м3, приріст — 145,7 млрд. м3;
1985 р. — 619,0 млрд. м3, приріст — 184,0 млрд. м3;
1990 р. — 760,0 млрд. м3, приріст — 141,0 млрд. м3.
У 1991р. СРСР розпався. За даними фахівців, Росія від СРСР успадкувала приблизно 760 газових родовищ, із яких майже 600 належать до категорії дрібних, із запасами менше 10 млрд. м3, і з економічних міркувань вони не залучені в промислову експлуатацію. Крупні, а також гігантські родовища на той час були значно виснажені й перебували на кінцевій стадії експлуатації, в зв’язку з чим, починаючи з 1991 року, видобуток газу в Росії почав постійно і неухильно падати:
1991 р. — 599,8 млрд. м3;
1995 р. — 555,4 млрд. м3, спад — 4,4 млрд. м3;
2000 р. — 545,0 млрд. м3, спад — 10,4 млрд. м3.
Спад видобутку газу в Росії спричинений у першу чергу виснаженням супергігантського Уренгойського газового родовища, що в Західному Сибіру, яке було найбільшим на той час родовищем газу в світі. 15 років тому виснажилося супергігантське нафтове родовище Самотлор, припинився приток нафтодоларів, і Радянський Союз розпався. Спадає видобуток газу в Росії в зв’язку з вичерпанням супергігантського газового родовища Уренгой. Та, незважаючи на спад видобутку, Росія продовжує експорт газу на Захід і при цьому навіть збільшила його кількість на 107,4 млрд. м3 у результаті скорочення поставок в Україну на 50,0 млрд. м3, та обмеження споживання газу в самій Росії на 57,4 млрд. м3 (див. додаток). За останні 10 років рівень видобутку газу не компенсується приростом запасів, а поповнення видобувних запасів газу складає всього 47 %. Вичерпання газових ресурсів призвело до зменшення в Росії загальних розвіданих запасів газу з 48,14 до 47,57 трлн. м3.
Ураховуючи, що супергігантське Уренгойське родовище з початковими запасами газу 11 трлн. м3 уже значною мірою вироблене, Росія, хоча й володіє величезними запасами газу в 47,57 трлн. м3, уже не в змозі зупинити падіння видобутку. Не виключено, що в самій Росії незабаром виникнуть проблеми з самозабезпеченням газом. Для власних потреб Росії, навіть за умови, що її економіка не буде розвиватися, необхідна щорічна кількість газу не менше 400—500 млрд. м3, плюс 170—200 млрд. м3 для забезпечення експортних поставок країнам Європи, 16 млрд. м3 для транспортування “Голубим потоком” у Туреччину, не враховуючи об’ємів, потрібних для забезпечення роботи майбутнього Північно-Європейського газопроводу. Таким чином, до 2010 року, тобто через 5 років, Росія повинна видобувати газу не менше 650 млрд. м3, а до 2020 року — не менше 750 млрд. м3 щорічно. Це нереальні плани, й українські політики повинні задуматися над вирішенням проблеми енергозабезпечення нашої країни. Через п’ять років, якщо Україна, як і сьогодні, буде прив’язана до російської труби, вона може опинитися в умовах енергетичного голоду в зв’язку з нестачею газу в Росії. Немає сумніву, що Росія ще протягом довгого часу видобуватиме щорічно 400—450 млрд. м3 газу, достатнього для самозабезпечення, та експорт газу на Захід і в Україну припиниться. А це призведе не тільки до припинення притоку газодоларів у Росію, а й матиме трагічні наслідки також і для України, якщо вона не підготується до такого повороту подій.
Учені називають нашу добу нафтовою, коли прогрес суспільства перебуває в повній залежності від нафти й газу, і вважають, що ця доба такої ж ваги в історії людства, як кам’яна, бронзова і залізна. Тому розвинуті країни надають великого значення питанням забезпечення нафтою і газом. Так, проблемами нафти й газу в Конґресі США займаються 132 комітети й підкомітети. У роботі Конґресу задіяні провідні фахівці з нафтогазових спеціальностей. Вони постійно опрацьовують національну енергетичну стратегію, яку потім уряд США кладе в основу своєї глобальної політики. На противагу — проблеми забезпечення нафтою і газом в Україні вирішуються на дуже низькому рівні і, як висловився Г. Удовенко, українські політики “присмокталися до російської труби і довкола себе більше нічого не бачать і не чують”. Побутує думка, що в Росії невичерпні запаси нафти й газу і якщо задовольняти всі бажання старшого брата, не сперечатися з ним і віддавати все, що він захоче (маяки, трубопроводи, Керченську протоку, землі і будівлі в Криму для ВМС Росії, вступити в “єдіноє пространство” і не зв’язуватися ні з СОТ, ні з НАТО, ні з ЄС), то Газпром відпускатиме Україні газ за низькими цінами, і українці заживуть заможно й безтурботно. Наївні сподівання!
Причиною енергетичної кризи в Україні є розвал її нафтогазової промисловості, спровокований комуністичним режимом, а також некомпетентність керівних кадрів. Стало поганою традицією призначати на керівні пости нафтогазовим комплексом України осіб, які не тільки не мають елементарного уявлення про нафту, та ще й за своїми моральними характеристиками не відповідають рівню посади, яку обіймають. Так, свого часу президент Кучма призначив керівником нафтової промисловості України техніка лісового господарства Ігоря Бакая, людину без спеціальної освіти, схильну до порушення законів. Як тепер свідчить преса і керівництво Міністерства внутрішніх справ України, Бакай розкрадав нафтогазовий комплекс України на сотні мільйонів доларів, а коли прийшов час відповідати, то втік до Росії.
Затримав розвиток нафтової промисловості України Л. Кучма також призначенням свого колишнього зятя І. Франчука генеральним директором ДАТ “Чорноморнафтогаз”. Екс-зять Кучми, не маючи спеціальної освіти, вступив на заочне відділення Івано-Франківського інституту нафти й газу і, будучи заочником, почав керувати пошуками нафти в Чорному морі, тобто в морі, яке, на думку фахівців, є одним із найперспективніших реґіонів світу щодо нафти й газу. Та Франчук зовсім не орієнтувався в нафтових питаннях, а тому не зробив нічого корисного у вирішенні проблеми нафтогазоносності Чорного моря. Втрачено дорогоцінний час, а Україна залишилася без нафти й газу, як і раніше — в повній енергетичній залежності від Росії.
Дивує низький рівень обізнаності в області нафти наших законодавців, некомпетентність їхніх консультантів, помічників і радників, некваліфіковані виступи депутатів Верховної Ради України по радіо й телебаченні щодо проблем енергоресурсів. Якби наші політики поцікавилися проблемами енергоресурсів в Росії і почитали спеціальні російські журнали, вони побачили б, що не все гаразд із енергоресурсами в Росії і що російські фахівці з неспокоєм і тривогою обговорюють майбутнє нафтогазового комплексу своєї держави.
Заклик деяких наших економістів (“академіка” та “проффесора”), щоб Україна вступила в союз із Росією та Білоруссю, тоді український народ матиме дешевий газ і достатньо робочих місць, не обґрунтований, оскільки газ у Росії закінчується, а “поштові ящики” вже не на часі, та й з робочими місцями сутужно в самій Росії. Україні потрібні не “ящики”, а нові родовища нафти й газу, які не розвідуються і якими багата Україна.
Тому в першу чергу потрібно скласти Національну програму “Вихід України з енергетичної кризи”, в якій передбачити напрямки досліджень:
пошук нафти й газу в глибоководних зонах Чорного моря з повним використанням досвіду бразильських, американських, єгипетських, британських, норвезьких, нігерійських і в’єтнамських нафтовиків;
вивчення газогідратів Чорного моря, оскільки саме з дна Чорного моря вперше в світі були підняті газогідрати. Вирішення проблеми дозволить забезпечити газом Україну на багато сотень років;
опрацювати маршрути постачання газу з Близького Сходу (Катар, Іран), де в останні роки виявлені унікальні, найбільші в світі, родовища природного газу. Обґрунтувати методику доставки (трубопровід, скраплений стан, газогідратна форма).
Тільки тоді ми зможемо вирішити свою газову проблему.

Василь СОЗАНСЬКИЙ
http://slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=print&sid=2652

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments