pan_andriy (pan_andriy) wrote,
pan_andriy
pan_andriy

як то воно все випаде? 

" ...відвойовуй себе для себе самого, а час, який досі або забирали в тебе, або викрадали, або сам він утікав, збирай і бережи. Переконай себе в тому, що справа стоїть саме так, як пишу: то виривають у нас той час, то беруть його потай, то сам він пливе з-під рук. (Але найганебнішою є втрата, якої зазнаємо через власну недбалість. Приглянься - і побачиш: величезна частина життя пропадає у тих, хто робить щось не так, як треба, чимала - у тих, хто взагалі нічого не робить, а вже все життя - у тих, хто робить не те, що треба. Вкажи мені людину, котра бодай трохи цінувала б час, дорожила днем, котра б розуміла, що вмирає, власне, щоденно?..

Помиляємось якраз у тому, що смерть бачиться нам десь попереду: вона ж у значній своїй частці - вже позаду. Скільки віку прожито - стільки ж одразу бере його смерть. Отож  охоплюй усі години. Запанувавши над сьогоднішнім днем, не так залежатимеш од завтрашнього. Життя, поки його відкладаємо, минає.

Як то по-дурному наперед укладати все своє життя, не будучи господарем навіть завтрашньої днини! В яке ж то безглуздя впали ті, хто снує далекі задуми: я, мовляв, куплю, побудую, позичу, поверну позичене, а вже потім скерую свою втомлену, насичену життям старість у спокійну гавань! Навіть у щасливців, повір мені, нема чогось певного. Ніхто й ні в чому не повинен покладатися на майбутнє.

 Бо й те, що тримаємо, тікає нам з рук, і навіть ось цю годину, яку начебто посідаємо, може обірвати випадок. Час біжить, хоч окресленою законом колією, для нас, одначе, темною. Чи мені легше від того, що природа зрить грядуще, якщо я тут - незрячий?

Ми задумуємо далекі подорожі, а побувавши на чужих берегах, сподіваємося за довгий час повернутись на вітчизну, розраховуємо на здобуття все нових почестей, а смерть - побіч; та ми думаємо про неї лише в стосунку до когось іншого, от і виходить, що докази нашої смертності, які раз по раз постають перед очима, тримаємо в пам'яті лише доти, поки дивуємось наглій кончині тієї чи іншої людини.

Але хіба то не верх глупоти - дивуватися, що саме нині стався якийсь випадок, якщо він може статися будь-коли? Перед кожним - межа, що її накреслило невблаганне у своїй неминучості приречення, але ніхто з нас не знає, як близько та межа. Тож укладаймо свої думки так, мовби ми вже сягнули тієї межі. Нічого не відкладаймо на потім. Щодня розраховуймося з життям, аби нічого йому не бути винним.

Найбільшою нашою помилкою щодо життя є те, що ми завжди залишаємо його незавершеним, завжди відкладаємо щось на завтра. Хто щодня викінчує своє життя, як митець - малюнок, тому час не потрібен. А з постійної потреби часу народжується страх і жага майбутнього, і та жага роз'їдає нам душу. Нема нічого жалюгіднішого, ніж постійний сумнів щодо прийдешнього: як то воно все випаде? 

/ "Моральні листи до Луцілія" (65 р. н.е)
Луцій Анней Сенека



"Як буде, так і буде, і все таки якось воно буде.
І ще такого ніколи не було, щоб якось та не було."
/ "Пригоди бравого вояка Швейка" Я.Гашек
Subscribe

  • марсіянське

    Український інженер з Каліфорнії став одним із розробників гелікоптера для польотів на Марсі.

  • грызуны и бутерброд

    - Сперва с Византией покончим-с, - мечтал он, - а потом-с... На Драву, Мораву, на дальнюю Саву, На тихий и синий Дунай... Д-да-с! ... И вдруг…

  • всё те же на манеже

    " 24 сентября 1999 г. спустя полчаса после заявления Рушайло директор ФСБ Николай Патрушев сообщил СМИ, что это были учения, а в мешках находился…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments