pan_andriy (pan_andriy) wrote,
pan_andriy
pan_andriy

перекладацькі студії

Об украинских издателях...
...и странных их поступках.

Ни с того, ни с сего вдруг получил предложение от одного украинского издательства выпустить "Империю превыше всего" на украинском. Решил, что на самостийной и нэзалэжной кому-то явно сало в голову ударило..."

Черговий ідіот.*
У моїй свідомості українська перекладацька школа на такому зависокому щаблі (Лукаш, Кочур, Перепадя, Терех, Пінчевський, Масляк, Лісняк, Москаленко та багацько інших), що переклад українською недолугих українофобів - це щось від мазохізму. Це дискваліфікація.  Ще в двадцяті роки Максім Горький якось ляпнув, шо "нє відіт нєобходімості пєрєводить роман "Мать" на ето нарєчіє". Тоді це спричинило скандал. Чи втратила українська мова, що не неї не були перекладені геть усі подробиці життя звироднілих московітських люмпенів - хтозна. Мабуть не дуже.

Якось я спитався у одного українського письменника, а що він думає про Пєлєвіна?
-- А хто це?
-- Та  це ж сучасний російський письменник, знаний, модний!
-- Я не читаю російських письменників.
-- Взагалі?
-- Взагалі.

"...Що характеризує героїв московської літератури? Моральна слабість і бажання виправдати ту слабість хибами самого життя. Мрії про будучність і повна нездібність здійснити ті мрії в сучасності. Чацький О. Грибоєдова втікає перед огидою життя. Рудін та інші „гамлети" І. Тургенєва, або Обломов та Райський І. Гончарова – безплідні балакуни-нероби. Епілептики Ф. Достоєвского, звихнені істоти А. Чехова, „лишние люди" – ось які є типи московської літератури... Улюблені герої Ф. Достоєвського – це не бунтівники, але „униженные и оскорбленные", або „страдальнички", які потульно зносять незаслужене зло, які роскошують в терпінні (Макар Дєвушкін, Неллі, князь Мишкін). Співчуття не до геройської душі, але до розчавленого тіла. Потреба бути упокореним, висмаганим. А. Чехову найсимпатичнішими були невдахи, І. Гончарову – Обломови, Ф. Достоєвському – епілептики, Л. Толстому – Іванушка Дурачок та Платон Каратаєв, „бунтареві" М. Горькому – вкритий гнилими виразками каліка. Що це є? Це – апотеоза каліцтва, це – бунт нікчеми проти сильного, безплідного проти творчого, виродів проти здорових, проти тих, які не гнуться; це – бунт хаосу проти ладу, смерті проти життя...
Як же може зродити якусь велику ідею народ, що його ідеалом є хаос, аморальність, ненависть до краси, до вільної думки, до всякої творчості? Ні! Культура „босяків", Іванушків Дурачків, „лишних людей", „ідіотів" і т. п.– не для нас, українців"

З такою оцінкою московської літератури українського націоналіста Д. Донцова погодився навіть яничар М. Хвильовий. На запит: „На яку зі світових літератур має орієнтуватися українська?" він відповів: „У всякому разі не на московську, і це без жодних застережень. Від московської літератури мусить тікати українська якомога швидше""
("Мова і література москвина" - Павло Штепа.)


*"Ідіотами" Лем обізвав фантастів, усіх гамузом. До такого висновку він дійшов, грунтовно дослідивши сучасний стан жанру ("Фантастика і футурологія").  Це просто маячня, "ескапізм".

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 32 comments