| Обычные полиэтиленовые пакеты являлись в СССР предметом роскоши. Их привозили из-за границы друзьям и знакомым как ценный подарок. Порвавшийся пакет заклеивали скотчем до тех пор, пока скотча становилось больше, чем ПЭ. http://www.pakkograff.ru/reader/articles/materials/paper/498.php |
Не пам'ятаю чи був в СРСР скотч.
| За пластиковые пакеты дамы давились в женских туалетах и сбывали их по 6 рублей за штуку, а банок от Кока-Колы или бутылок от пива на помойках не было. http://www.cofe.ru/apple/article.asp?heading=10&article=9958 |
| В конце 70-х целлофановый пакет пришел на смену холщовой торбе с портретом Демиса Руссоса (Дина Рида, "Бони М"). Полиэтиленовая сумочка с изображением Моны Лизы или попы, обтянутой джинсами Wrangler (самые популярные из немногочисленных сюжетов тех лет), привозятся в СССР из загранки моряками и сдаются фарцовщикам. Стоит такая красота от 7 до 15 рублей за штуку - деньги серьезные. Пакеты выполняют функции какие угодно (кейса, дамской сумочки), кроме главной - разовой упаковки для товаров народного потребления. И являются признаком респектабельности и приобщенности к западной культуре. Их берегли - протирали мокрой тряпочкой, внутрь новенького пакета клали старенький, принимавший часть нагрузки. К концу 80-х это прошло. Советская легкая промышленность осваивала сложные технологии. Появились отечественные полиэтиленовые пакеты - блеклые, пачкающиеся, с жутким дизайном, лишенные фирменного глянца. Но дефицит был побежден. Еще через десять лет качество вплотную приблизилось к мировым стандартам, и полиэтиленовый мешок окончательно утратил величие, превратившись в просто упаковку. Параллельно был утрачен и трепет перед маленькими полиэтиленовыми пакетиками. Их перестали стирать с мылом и бережно расклеивать на просушку на кафеле над кухонными раковинами. Став бесплатными, они путешествуют из магазина в мусорное ведро. http://www.sproekt.kiev.ua/index.php?adr=ml_poliet_ab |
Для порівняння авіаквиток Київ-Харків коштував 15 рублів, обід в столовій 1 руб, місячна квартплата 7-8 руб, а середня зарплата 150 рублів.
Банка від пива часто стояла в серванті на видному місці, як символ причетності до вишуканого життя.
В Ужгороді можна було купити пакет угорський пакет за 3 рублі, але порівняння з "Wringler" він не витримував. Десь в середині 1980-х почали випускати радянські за 70 коп ( з київськими каштанами), але вони були з товстого поліетилену і великим попитом не коритувалися.
| Работали в основном с моряками. Чаще с югославами. Резина - "Wrigley", сигареты - "Marlboro", джинсы - "Levi`s", и разноцветные пластиковые пакеты. (Кто-нибудь помнит пакеты "Wrangler", их еще "ж...а с ручкой" называли?) http://www.rubtsovsk.ru/culture/reshet/page05.htm |
Не дивно, що одним з головних джерел прибутку організованої злочинності в СРСР був нелегальний імпорт пластикових пакетів. Окрім моряків цим займалися ще й африканські негри, що навчалися в нас і якимось дивом мали безвізовий в'їзд до Зах. Європи. Привіз три пакети - і можна було прожити місяць.
Якось нас повели на, тоді ще, ВДНГ, на виставку "Мясомолпром". Як зараз пам'ятаю якась фінська поточна лінія для фасування сметани в пластикові стаканчики. І тут вриваємося ми, школярі, в кілька секунд розмітаємо ті стаканчики і втікаємо в різні боки. Фіни мабуть і досі дивуються. Той стаканчик пробув мене кілька років, як предмет гордості.
За часів перебудови на ТБ був сюжет з японського телебачення. Якийсь веселий японець тримав щось у кулаку і пропонував відгадати що саме. Підказка: на кошти які можна було виручити продавши те щось у Москві можна було сплатити за трикімнатну квартиру з телефоном. Глядачі в студії наввипередки пробували вгадати, що може там каблучка з діамантом, чи може коштовний годинник, або якийсь мікрочіп... Не вгадав ніхто. Там виявилася звичайна одноразова пластикова запальничка ( за 1 грн.), з тих що зараз валяються під ногами.
